Популяція

Малі близькі до зорі планети утворюють дві групи: скелясті суперземлі менше приблизно 1,5 R⊕ і вкриті газовою оболонкою субнептуни близько 2–3 R⊕, а між ними планет менше (Fulton et al. 2017 знайшли щонайменше дворазовий дефіцит при 1,5–2,0 R⊕ у ретельно виміряній вибірці). Провідні пояснення передбачають зривання тонких оболонок із малих ядер: фотовипаровування (Owen & Wu 2017) або втрата маси, спричинена ядром (Gupta & Schlichting 2019).

Це сирі підрахунки з каталогу (планети зі збереженими радіусом і періодом < 100 d; 40 логарифмічних інтервалів від 0,5 до 20 радіусів Землі), а не частоти трапляння: ніщо не враховує того, які планети легше знайти, а радіуси з каталогу містять похибки радіусів зір. Провал тут менш глибокий, ніж у скоригованій точній вибірці Fulton et al. Збережений радіус pi Men c становить 1,87 R⊕.

Зона придатності для життя — це діапазон освітленості зорею, за якого планета, подібна до Землі, могла б зберігати рідку воду на поверхні. Її межі визначаються кліматичними моделями як потік, що залежить від температури зорі (Kopparapu et al. 2014). Перебування в ній є необхідною, але не достатньою умовою: воно нічого не говорить про атмосферу планети, і багато планет у ній — гіганти.